Учора приліт балістики неподалік. Моторошно гучний вибух. Хлопчик, який безтурботно ласував чіпсами на сусідній лавочці, сполотнів, підвівся на неслухняні ноги і знову сів. Йому телефонує батько: негайно їдь додому. Малий бере велосипед, підходить до мене і простягає початий пакет чіпсів: “Може, будете їсти? Я вже не хочу”.

“Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані” (Мк 9:6)

Я подякував і відмовився, кусаючи губи, щоб не заплакати, так мені його шкода було, переляканого на смерть. І всіх цих нажаханих молодих мам з візочками, і цю жінку, що по телефону заспокоювала свою маму стареньку: “Дихай… дихай глибше… ось отак: раз – і два; раз – і два. І випий валер’янки. Ні, зі мною все гаразд, я зараз буду, не плач, мамочко”.

І так усе літо – нестерпні ситуації, зловісне завивання сирен, безліч вибухів, руйнувань і смертей.

“…I як нам крен направити з тобою,
Коли щодня погроза i удар,
I пилу впав на душу сiрий шар,
I все значиться смутком i нудьгою?”
           (Микола Зеров)


Втім, це літо могло би бути ще тяжчим, якби не матеріальна допомога моїх дорогих жертводавців, часто разом з обнадійливими словами підтримки, ось як від Людмили Шевченко: “Я Вам вдячна за радість спілкування і за творчість! Тримаймося 🤝” або від Максима Мельника: “Допомога автору. З вдячністю за творчість”.
Я також отримав кілька анонімних переказів; сподіваюся, ці люди читають цей блоґ і побачать мої слова щирої вдячності.

Дякую сердечно всім, хто допоміг пережити непросте літо, а саме:


Катерина Солотопова
Людмила Шевченко
О. Супрун
М. Штогрин
Д. Кальной
Володимир Нороха

Ярослав Чорногуз

Я також неймовірно вдячний Дмитру Безвербному, В’ячеславу Федченкову і Максиму Мельнику.

Хай у вас буде стільки грошей, скільки листя на ось цьому улюбленому Братові Горіхові за вікном кабінету; а ще багато здоров’я, і світла, і спокою.

Бажаю нам усім дочекатися закінчення війни і нарешті полегшено видихнути.

Одержував від людей подаяння,
просив милостиню, і так потихеньку,
не померши з голоду,
дожив до кінця року
 
Та я ще себе
до щасливчиків зарахую
на старості літ!

Мацуо Басьо

Рік виразно закінчується, настала пора підбивати підсумки. Я насамперед хочу від усього серця подякувати тим, хто матеріально підтримував мене і мій блоґ протягом усього нелегкого року Дракона. Дехто з моїх жертводавців – от як В’ячеслав Федченков, Сергій Шельпук, Іван Малкович, Дмитро Безвербний, І. Ходжаніязов, Мар’ян Штогрин, Віктор Морозов – робили це неодноразово, чим зворушували до сліз; тим глибша моя вдячність і нижчий поклін цим людям!

Але були й ті, чиї невеличкі внески так само гріли серце і викликали сердечну вдячність, навпіл із незбагненною емоцією, в якій журба і радість схлипували в обіймах одне одного. Декого я знаю особисто, декого ні, може, це студенти, які викроїли 20 гривень зі стипендії,  може, пенсіонери, які вирішили підтримати улюбленого поета, отримавши пенсію і надіслали 200 гривень; було кілька твіттерян, які не забули нашої давньої приязні і задушевних розмов далеко за північ; мабуть, були й інші, невідомі мені категорії жертводавців та причини, які спонукали їх надати мені допомогу. Я всім однаково БЕЗМЕЖНО вдячний і теж хочу назвати їхні імена тут:

• Дмитро Шандра
• Юліанна Скапенко
• Ганна Ясмо
• Роман Крайовський
• Андрій Хватов
• Яна Проценко
• Олександр Сура
• Дар’я Лизун
• Ольга Бачало
• Вікторія Руденко
• О. Супрун
• Людмила Єрмолаєва
• Байдюк М.
• Мизак Я.

Нехай ваші гроші повернуться вам сторицею! І будьте щасливі в Новому році! І нехай цей рік принесе нам усім прийнятне закінчення війни насамперед.

Сердечно –

Костянтин Москалець