Сьогодні взагалі мало хто знає це ім’я; поміж тим, його вплив на повоєнну поезію – українську в тому числі – важко переоцінити.

Ось пісня на слова Ґарсія Лорки, яку виконувала легендарна “Арніка” (музика і спів – Віктор Морозов; детальніше довідатися про цей запис, єдиний, який зберігся з неправдоподібно далеких 70-х і завантажити концерт повністю можна тут).

La guitarra
Empieza el llanto
de la guitarra.
Se rompen las copas
de la madrugada.
Empieza el llanto
de la guitarra.
Es inútil
callarla.
Es imposible
callarla.
Llora monótona
como llora el agua,
como llora el viento
sobre la nevada.
Es imposible
callarla.
Llora por cosas
lejanas.
Arena del Sur caliente
que pide camelias blancas.
Llora flecha sin blanco,
la tarde sin mañana,
y el primer pájaro muerto
sobre la rama.
¡Oh guitarra!
Corazón malherido
por cinco espadas.

The Guitar
The guitar begins
to sob.
Dawn’s drinking cups
smash.
The guitar begins
to sob.
You can’t
make it stop.
Impossible
to silence it.
A monotone of sobs
like water,
like wind
over snow.
Impossible
to silence it.
It sobs
for distant things.
Hot Southern sands
imploring white camellias.
It sobs for aimless arrow,
evening without morning,
and the first dead bird
on the branch.
O guitar!
Heart deep-wounded
by five swords.
(Translated by MARTIN SORRELL)

ГІТАРА
Як заридала
моя гітара,-
розбилась досвітку
криштальна чара.
Ой заридала
моя гітара…
Хочу утішить –
надармо,
хочу утишить –
намарно.
Плаче, як вода,
що рине з яру,

плаче, як вітер,
що жене хмару.
Хочу впинити –
надармо,
вона ридає
за даллю.
Плаче пісок гарячий,
кличе біле латаття,
плаче стріла за ціллю,
вечір кличе світання,
плаче в голім гіллі
пташка остання.
А-ой, гітаро!
У серці п’ять ножів
одним ударом!
(Переклад Миколи Лукаша)