* * *
Моя кохана спить, а за вікном
Сади стоять, облиті молоком.
І губи її ніжні, навісні
До себе посміхаються вві сні.
А ніч тече, прозора і легка,
Ледь світиться у темряві рука.
На голому смаглявому плечі –
Слід кольору багряної парчі.
квіти
Щомиті бути
Споглядання черешні; пронизливий зимний вітер зі сходу; сидів у куфайці, обіпершись спиною об стіну хати, палив люльку; важко зосередитися на такому холоді; якби бути таким легким, летючим, граціозним, як це маленьке деревце, якби вміти так голосно мовчати, так сповна втілювати себе — і більше нічого іншого; щомиті бути; це неможливо; але бодай оце прагнення — і вечір з молодим серпиком місяця над квітучою черешнею, і ці десять пронизливих хвилин.
(“Келія Чайної Троянди”, 20 квітня 1999 року)
Вересень
Ти не помилився — знову заходило сонце. Туди неможливо було дивитися, така холодна гармонія створювалася між двома кольорами — червінного злота та синього-синього моря; хто поставив ті небесні пляжі перпендикулярно до Землі? І лише одне слово забилося в грудях — «в е р е с е н ь», слово, всипане чорнобривцями та запахом стиглих яблук; і так забаглося майстерності та мудрості.
Гладіолуси Келії
Костянтин Москалець 