поезія келії

Прощаючись із осінню. Подяки жертводавцям


Осінь закінчується, все, що недавно було золотим і багряним, кличучи в небесну високість, тепер поволі дотліває долі.

20251010_165456 (1)

Хочу подякувати моїм дорогим жертводавцям, усім, хто за висловом одного з них, В’ячеслава Федченкова, влаштував мені “народну пенсію”. Думаю всіма ними керувало одне почуття, стисло висловлене Сергієм Шельпуком у коментарях до фінансових крапельниць, які й цієї осені не дали вашому Сенсею протягнути ноги від голоду й холоду: “Дякую Вам за тексти і пісні! Хай все у вас буде добре!”

Можу тільки сказати навзаєм від усього серця –

БЕЗМЕЖНО ВДЯЧНИЙ ВАМ:

▪ Сергій Шельпук

▪ В’ячеслав Федченков

▪ Дмитро Безвербний

▪ Віктор Морозов

▪ І. Брик

▪ Катерина Закревська

▪ Д. Кальной

▪ Д. Шандра

* * *

Падали тихі сніжинки на чорну, спустошену землю,

Рік нещасливий ішов безвісти, на вигнання,

Ми неквапливо пили вино молоде, золотисте,

Добре горіла сосна, тішачи тіло теплом.

Ми говорили про вічність, цитуючи давніх поетів,

Слухали вражено нас речі знайомі, прості,

І уявляли й собі небесне засніжене Царство,

І шкодували, що там місця для них не було.

Любі і віддані речі! Ми раптом відчули цю ту́гу,

Цю невимовну печаль бідних, малих служників, –

Лампи, що світло несла крізь ночі безмежні, безсонні,

Посуду, що пригощав скромною стравою нас.

Гірко дивилися книги, яких ми не зможем забрати,

І на гітарі струна тріснула саме в цю мить.

Глянули ми за вікно – там темінь буяла нестерпна;

Речі вже знали про рай – і залишалися тут.

І зостався я сам, а зі мною собаки та вірші


собаки

…Раптом зірвавшись на поклик, не чутний нікому,

землю покинувши ту, що батьки називали вітчизною,

літо покинувши те, що усі найчорнішим назвали,

довго ідуть, своєї вітчизни та літа шукаючи;

дощ настигає і втома, та ніхто не ховається –

може,

це скрапує наша вітчизна,

Літа Господнього бризки.

Чорні дощі обмиють пилюку і з тебе, дарма

що вони не з твоєї землі; зупинилося все,

злива легка і заклична, кликати треба лиш тих,

що нас запросити не зможуть ніколи, смертні істоти,

обирати лиш тих, що не зрадять і в смерті.

І зостався я сам, а зі мною собаки та вірші.


А потому – коли ми збагнули ув’язнення власне,

почали малювати його на піщаних дорогах лісів,

нас ніхто зрозуміти не міг, хоча мова була і одна,

та до чого тут мова – собаки свій камінь нестимуть у серпень,

а може, і далі, до оселі майстрів,

що вночі до Орлового озера сиплють небесну поживу,

на світанку зникає вона і вода стає світло-рожева,

і розплющують очі тендітні принцеси лілеї,

Сестри Лілеї,

і рибу найпершу у дзьобі несе сапфіровий птах,

Брат Зимородок, Рибалка-Король…

(З поеми “Періоди”)

ВЕРБНА НЕДІЛЯ


cell-alijas

Вітер сади гойдає, милує, непокоїть.

Світлом холодним світить ве́рвиця під рукою.

Краплі доопадають, галки позамовкали,

Люди пішли додому, двері позамикали.

Наче й не жаль нічого в сутінках після зливи –

Сливи цвітуть і можна мокнути разом з ними.

Серед імли і піни є незворушні стіни –

Келія, трохи чаю в заварничку із Хіни.

Я цілу ніч не спав


Я цілу ніч не спав. Густої тиші мед
точився спроквола́ на землю березневу;
я по рядку пригадував сонет,
якого написав Микола Зеров.

І догорала свічка як на зло,
дрімали по кутках сумні примари,
життя нікомуненалежне пропливло,
мов сірий дим над valle lacrimarum*.

…А вже коли займалося на світ
і очі відмовлялися від зору,
сонет згадався – суто Партеніт,
стрункий так само, вічний і прозорий.

———-
*долина сліз (лат.)

У кривавому світлі Покрови


* * *

Знаєш, мабуть, я знаю таке, що сприймають як дотик дівочий.

Пояснити його? Передати комусь? Чи продати,

підкорившись невільним засадам свобідного ринку

у кривавому світлі Покрови, без тебе…

Це вагання перед народженням, спроба втиснути лад

у контекст осяйного хао́су, дати правила хоті, потреба

научити слова бути знову твердими — як речі

у примарному світлі Покрови, у передзим’ї.

Хай живе самоціль: безкінечні листи до душі,

що живе без мети, п’є вино насолод і страждань,

чи мандрує містами зі снів, різні мови вивчає і тужить

на безлюдних вокзалах Дамаску, вночі…