Cur male scribis?



гіацинти-2

Cur male scribis?[1]

Доволі смарагдової завірюхи, доволі блиску;

пливуть непереможні кораблі,

із палуб янголи печальні і веселі драби

в киплячу воду сиплють завтрашні троянди.

Cur male scribis?

Коханки з берегів гаряче і червоне п’ють вино,

бредуть по вулицях, засмучені і чисті,

дрімають в італійських ресторанах,

шукають, захлинаючись, веселощів — чи мови?

Cur male scribis?

Де твої перли?

Невже коти, які живуть у гіацинтах,

не допоможуть нам знайти бодай одну

вузеньку вуличку в цій ночі без любові?

Cur male scribis?

Котре ж прокляття — чи закляття — чи вино —

ключем до брами виявиться взимку?

Коли підводні сотворіння грім почують?

На дно засніжене поволі опускаються і там

неквапно розпускаються троянди; їхній дим

струмує із води в блискуче небо, витерте на згинах;

печальні драби, янголи веселі

пливуть поміж шумуючих сузір’їв,

де бігають коти, де в’януть гіацинти,

де змучені коханки повертаються

в порожні номери; за вікнами у них

палають смітники і єретúки.

Bene scribere debent.[2]


[1] Чому погано пишеш? (латин.)

[2] Мусиш писати добре (латин).

Ти поруч


rose

Чиста, як вранішній сніг,

Ти йдеш поруч зі мною все життя.

Моє випадкове народження,

Моє випадкове ім’я,

Мої страждання і радощі

Були б нестерпними,

Якби не ти, темно-вишнева трояндо,

Золотий Храме під спокійним повільним

Снігом, –

І ти цей сніг,

І ти цей Храм,

І троянда оця –

Ти.

Душероздираюча пісня про бабцю


Десь удома й досі лежить том Ґалчинського, подарований свого часу Миколою Рябчуком. У 1983 я повернувся з війська і серед іншого продовжив вивчення польської мови та складання власних пісень.
Десь отут вони й зустрілися – мій вільний переклад смішного вірша Ґалчинського й пісня, скомпільована з різних (упізнаваних і не дуже) музичних фрагментів.

Душероздираюча пісня про бабцю, онука-лайдака та інші страхітливі обставини і події

БАБЦЯ:

Отак на лежаку

побіля свого дому

я тихо доживаю

спокійного життя

не грала зроду в око

не пила зроду водки

тому і дожила

до старості глибокої

Ля-ля ля-ля

Вже вечір і Діана

чіпляє сагайдак

на стежці чути кроки

ха-ха! то внук-лайдак

приперся серце бідне

бабусі зранити

як мінімум півсотні

вициганити

я знаю що зроблю:

як труп заплющу очі

довідаюсь чи совість

проснеться у зволочі!

ля-ля-ля-ля-ля-ля

(Хилитаючись на всі боки, стежкою бреде онук-лайдак разом із п’янючими кулєґами)

ОНУК:

Шанування бабуні, достойній невісті!

Ідемо у “Лейпціг” – треба нам зо двісті

Давать – і не марудить! жодних тірлі-мірлі

зайві реверанси, бабцю мої милі!

Мовчиш? чи загубила ти знову п’яту клепку

бабуню, гей, бабуню, відкрий свою торебку!

ня-ня-ня-ня-ня!

Не жиє бідна бабця, отож проп’ємо хату

панове мої любі, радійте і співайте!

Ля-ля-ля-ля-ля!

ХАТА ПРОПИВАЄТЬСЯ – І ШВИДКО ЗНИКАЄ

А П’ЯНА ГАЛАЙСТРА ВЕСЕЛО РИГАЄ

ЛЯЛЯЛЯЛЯЛЯ

P. S.

Не треба грать комедію, як мовив папа Пій;

догралася, бабуню, що хату внук пропив?!

Тільки киця залишилась тобі, бідна бабко,

дозволь сльози тобі витре біленькою лапков!

Пісня про Правду


Це відома народна пісня, яку, зокрема, записував Пантелеймон Куліш. У середині 1980-х я склав до неї власну музику і трохи – як ви можете бачити – поміняв останній куплет. Тоді я часто виконував цю пісню на прохання друзів, потім вона призабулася і загубилася. Недавно я її випадково знайшов (хоча насправді в цьому світі нема нічого випадкового).

В оригінальних версіях XIX століття говориться, що:

А котрий буде чоловік святу правду спольняти,
То йому шлеть Господь милосердний щодень благодати.
Сам Господь єсть Правда, сокрушить Неправду,
Сумирить гординю, вознесеть святиню.

До речі, з численними версіями “Пісні про Правду” можна познайомитись ось на цьому чудовому сайті.

Нема в світі Правди,
Нема її, брате.
Бо тепер Неправда
Стала правдувати;
Бо вже тепер Правда
Стоїть у порога,
А тая Неправда
Сидить конець стола…
Жебраки майданом
Нашу Правду водять,
За свої дрібнії
Зо дня на день поять.
А вже нашу Правду
Садять у темницю,
А Неправду кожен
Кличе до світлиці.
Ой, кохана мати,
Де ж нам тебе взяти?
Тебе не купити,
Ані заслужити.
Коли б тебе, Правдо,
Видіти на світі –
Орловими крильми
Раді б ми летіти!
Той, хто буде тута
Правдоньки шукати,
Тому пошле Господь
Щодня благодаті.
Прийде на Вкраїну
І смирить гординю,
Сокрушить неправду,
Вознесе святиню!

***


Село в снігах і пес побіля ніг,Ранкова тиша соняшного грудня;
Ти грав стару мелодію на лютні,
Тепер стомився і відклав її.

Пісні, які ти чув колись у сні,
Забулися, зоднаковіли в буднях,
Легке хлоп’яче серце стало трудним,
А очі — недовірливі й сумні.

Невже це ти? Невже тепер довіку
Оцього недоріку і каліку
Тягатимеш понуро на плечах?

Устань і вийди: Сніг і Сестри Сосни
Летять у круговерті суголóсній,
Тобі, живому, вказуючи шлях.