***
Темної ночі в місті чужому
хліба шматочок псові бездомному
кинув
я не загину
я мови навчуся латинської
землю знайду ту де папороть квітне
де хвощ біло-чорні пелюстки швиргає
під лапи бездумним і славним собакам
Тернопіль, 1985
костянтин москалець
Нове видання "Келії Чайної Троянди"
Отримав радісну звістку з Видавництва Старого Лева – перевидання “Келії Чайної Троянди” з’явилося друком, незабаром буде у книгарнях.
Хочу від усього серця подякувати Мар’яні Савці, Катерині Щадило, яка надзвичайно дбайливо опікувалася процесом перевидання, прислухаючись до моїх зауважень і побажань, звіряючи кожен крок на шляху до книжки; найкращій на світі редакторці і дружині, Богдані Матіяш, а також авторці елегантних і вишуканих ілюстрацій, Ользі Лисовській.
Якщо ти не знаєш, як жити далі, йди до своєї келії, замкнися там, і твоя келія навчить тебе усього.
Пригадую, як під час однієї з довгих нічних бесід у тій-таки Матіївці Василь Івашко сказав: «Уявляєш, яким було спілкування в колі Зерова? Якими були теми їхніх розмов і рівень розмислювання цих тем? Яка дивовижна спільність єднала їх, як пощастило їм зустрітися…». І ми притихли на хвилину, відчувши дотик світла з тієї далекої їхньої кімнати, де висока доля звела кількох справжніх людей. Так, здавалося б, просто і водночас так неймовірно складно зустрітися нам у цьому світі, у цьому часі. «Так, друже дорогий, ми любимо одно…» Більше не треба жодних маніфестів ані статутів, правил і регуляцій, бо в оцьому однолюбстві, у цій вірності Єдиному вже є все — і гідність, і шляхетність, і нікомуненалежність, і основа найміцнішого братства, любий мій брате, святий Франциску… Щойно тепер подумав, як багато у Зерова віршів і окремих рядків, присвячених дивовижній, незбагненній спільності між людьми, спільності цілком можливій і реальній, спільності, яка будує кожного з причетних до неї, зростаючи тим самим і сама. Ось іще один зразок досконалого герменевтичного кола, до якого треба, життєво необхідно увійти.
“Келія Чайної Троянди”, 17 листопада 1995 року
Одного дня я повернуся
Одного дня я повернуся в місто
з паперовими корабликами в калюжах
з паперовими літачками в небі
спробую розповісти
де я був
що зі мною сталося
але
нічого не вийде
тільки ріжучи хліб до святкового столу
ненароком глибоко пораню пальця
може хтось і зрозуміє
1982
Я цілу ніч не спав
Я цілу ніч не спав. Густої тиші мед
точився спроквола́ на землю березневу;
я по рядку пригадував сонет,
якого написав Микола Зеров.
І догорала свічка як на зло,
дрімали по кутках сумні примари,
життя нікомуненалежне пропливло,
мов сірий дим над valle lacrimarum*.
…А вже коли займалося на світ
і очі відмовлялися від зору,
сонет згадався – суто Партеніт,
стрункий так само, вічний і прозорий.
———-
*долина сліз (лат.)
У кривавому світлі Покрови
* * *
Знаєш, мабуть, я знаю таке, що сприймають як дотик дівочий.
Пояснити його? Передати комусь? Чи продати,
підкорившись невільним засадам свобідного ринку
у кривавому світлі Покрови, без тебе…
Це вагання перед народженням, спроба втиснути лад
у контекст осяйного хао́су, дати правила хоті, потреба
научити слова бути знову твердими — як речі
у примарному світлі Покрови, у передзим’ї.
Хай живе самоціль: безкінечні листи до душі,
що живе без мети, п’є вино насолод і страждань,
чи мандрує містами зі снів, різні мови вивчає і тужить
на безлюдних вокзалах Дамаску, вночі…
Костянтин Москалець 