Від цього гіпеаструма, який відважно збирається цвісти над війною, поза війною.

Від цієї віоли да гамба Марена Маре, далекої французької сюїти, яка летить і летить крізь століття (як вершник… як зоря…), наполегливо розповідаючи те, чим неможливо ділитися з чужими, тільки тамувати, немовби обрис найдорожчої постаті у пам’яті.

Від чого холоне серце?

Від віршів українською мовою.

Від темно-русого золота кіс коханої, до якого торкаєшся губами вночі.
Від молодого березневого Місяця в київському небі, над нашими загроженими будинками з гіпеаструмами на підвіконнях, над притихлими серцями, які холонуть від невимовного щастя бути.

Я цілу ніч не спав. Густої тиші мед
точився спроквола́ на землю березневу;
я по рядку пригадував сонет,
якого написав Микола Зеров.

І догорала свічка як на зло,
дрімали по кутках сумні примари,
життя нікомуненалежне пропливло,
мов сірий дим над valle lacrimarum*.

…А вже коли займалося на світ
і очі відмовлялися від зору,
сонет згадався – суто Партеніт,
стрункий так само, вічний і прозорий.

———-
*долина сліз (лат.)

Сьогодні останній день зими і я хочу від усього серця подякувати тим, хто протягом перших місяців цього року підтримав мене фінансово (частково це було пов’язано з нещодавнім днем народження). Я вважаю, що існуючі способи підтримки улюблених письменників (зокрема на Substack) не дуже вдалі. Навіщо пропонувати людям тривалі підписки на блоґ, щомісячні або цілорічні? Милосердя і солідарність – спонтанні відрухи душі, не треба їх комерціалізувати. Достатньо навіть одного вияву уваги і одного внеску на рік, щоб автор відчув гарячий приплив вдячності до часто невідомого союзника або союзниці по буттю. Тим більше зворушливим виглядає те, що чимало моїх жертводавців роблять свої внески неодноразово. Тож як часто пишу в своїх посланнях, дорогі мої доброчинці, нехай ці гроші повернуться вам сторицею.

Дякую:
– Анатолій Дністровий
– В’ячеслав Федченков
– Дмитро Безвербний
– Байдюк М.
– Сергій Шельпук
– Віктор Морозов
– Іван Малкович
– Марта Вусятицька.

Коли я писав пісню “Остання зима”, обставини мого життя були вкрай нестерпними і та зима дійсна могла стати останньою. А проте, звідтоді минуло чверть століття. Я все ще живий, з вами, можу вийти на зв’язок і сердечно подякувати, можу милуватися надзвичайно ласкавим світлом місяця лютого. Це тому, що витримав і не здався тоді.
Не здавайтеся і ви. Ніколи.