Остання зима і сумні сажотруси
Полюють на птахів червоних як жар
Порожні двори я все більше боюся
Що білу пожежу не спиниш на жаль
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Я бачу повсюди зачинені двері
І хочу довідатись де я живу
Але сажотруси псують мені нерви
І я дістаю нетутешню траву
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Зажурені пси над Китаєм літають
І падають з неба побачивши мак
Вони дуже чемні але я вважаю
Що це не врятує від смерті ніяк
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Але пам’ятай що існує надія
Дарована птахам і дикій траві
Тут більше не плаче пророк Єремія
Він знає що всі ми нарешті живі
Цей жар не гасне дотла
Він палає у снах
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай!
Давай! Давай!
Ти ще встигнеш давай
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
На жаль остання зима
Тонкого світла час
Я піду але ти співай
Ти ще встигнеш давай
Давай…

Пригадую ті прадавні-праюні літа, коли я самозабутньо святкував цей день, день повернення з армії, день народження Федеріко Ґарсія Лорка. Як натхненно декламував Володя Кашка його «Циганське романсеро», а ми заворожено слухали, і парував щойнозаварений міцний чай, і клубочився неймовірно синій і запашний дим наших перших у житті сигарет. Сьогодні виповнюється 120 років з дня народження Федеріко, але хто, крім мене, пам’ятає про це? для кого це залишається важливим – звучання гітари і віршів, для кого актуальним залишається безсмертя улюблених поетів? може, для одного з останніх, найвірніших друзів, Віктора Морозова, що колись написав прекрасну пісню на слова Ґарсія Лорка…

LA GUITARRA

Empieza el llanto
de la guitarra.
Se rompen las copas
de la madrugada.
Empieza el llanto
de la
guitarra.
Es inútil callarla.
Es imposible
callarla.

Llorra monótona
como llora el agua,
como llora el viento
sobre la nevada.
Es imposible
callarla.
Llora por cosas
lejanas.
Arena del Sur caliente
que pide camelias blancas.

Llora flecha sin blanco,
la tarde sin mañana,
y el primer pájaro muerto
sobre la rama.

¡Oh guitarra!
Corazón malherido
por cinco espadas.

 

ГІТАРА

Як заридала
моя гітара,—
розбилась досвітку
криштальна чара.
Ой заридала
моя гітара…
Хочу утішить —
надармо,
хочу утишить —
намарно.
Плаче, як вода,
що рине з яру,
плаче, як вітер,
що жене хмару.
Хочу впинити —
надармо,
вона ридає
за даллю.
Плаче пісок гарячий,
кличе біле латаття,
плаче стріла за ціллю,
вечір кличе світання,
плаче в голім гіллі
пташка остання.
А-ой, гітаро!
У серці п’ять ножів
одним ударом!

(Переклад з іспанської Миколи Лукаша)

 

Вифлеєм

(Слова, музика, спів – Костянтин Москалець)

На шляху до Вифлеєму
Сніг засипав землю темну,
І на всю пустелю білу
Зірка перша мерехтіла.
Цілу ніч вона вела,
Де стаєнка є мала.
Там Пречиста Діва сина
Повивала, люляла.
Пастухи в сопілки грають
Сина Божого вітають.
Над вертепом, понад степом
Білі ангели кружляють.
Три царі зі Сходу йдуть
І дари свої несуть.
Поміж темряви густої
Бога-Світло віднайдуть.
Забере неситий Ірод
Ладан, золото і миро.
Але кожен по своєму,
Ми йдемо до Вифлеєму.
Під ногами сніг рипить,
Наша зірка мерехтить,
І безмежної любові
Може серце не вмістить…