На щастя, ще не всі остаточно й безповоротно заплуталися у цифрових тенетах. Тим цікавіші, тим привабливіші ці люди, вільні від потрапляння у підступні пастки соціальної інженерії. Спілкування з ними має цілющий вплив, читання їхніх творів лікує занапащені цифрою душі. Жартуючи, ми з дружиною і Тарасом Прохаськом ідемо від Мистецького Арсеналу до найближчої станції метро. Я заздро поглядаю на його кнопкову Нокію – саме така була в Ноя, коли йому зателефонував відомо хто і наказав готуватися до потопу. Тарас із легкою недовірою слухає мої страшилки про багатогодинне прилипання до смартфона і про панічний жах забути зарядний пристрій удома. Тарас – один із нечисленних майстрів доброї і глибокої розмови, які ще залишилися у пласкому одномірному світі дисплеїв і моніторів з їхніми німими лайками та кардіологічними символами. Слухаючи Прохаська, помічаєш, як у простору з’являється глибина, як будинки обростають історією, як на дедалі вищому небі з’являються переконливі зорі, що нічого не вчать і нікого не засуджують, попри те, що все бачать. Такими ж, як бесіди, а точніше, їхнім життєдайним продовженням, є Прохаськові есеї, його неповторна проза, переповнена любов’ю до життя і до читачів. З головою поринаючи в ці тексти, розумієш, що їх писала людина з добрим оком, людина, погляд якої приносить удачу випадковим зустрічним перехожим і лікує поранені лапи бездомним собакам. Тим, хто застряг у віртуальному межисвіті, можна порадити читати Прохаська, бо читаючи його, ти звільняєшся від зуроченості пластиковим більмом і від наслань недобрих ярмаркових магів та наперсточників з Кремнієвої долини, заклопотаних виключно висмоктуванням твоєї уваги і перетворенням її на свої гроші.
Вулиця Василя Жданкіна
Зараз, коли я пишу ці рядки, Кременецька міська рада розглядає питання про присвоєння імені Василя Жданкіна одній з вулиць Кременця. Дуже хочу, щоб вони ухвалили це рішення. Хоча б з огляду на дивовижну колядку «Народився Бог на санях», яку створив Василь, і яка давно вже стала народною, бо ж співають її і діти малі, і ченці та церковні хори, і ми, грішні, і ангели в небі співають, дослухаючись до акомпанементу кобзи Жданкіна, якої тепер уже в нього не вкрадуть ні лихі люди, ані заздрісні демони. Текст повністю
Бібліофагія
Замість тішитися текстами як вистояним, коштовним вином – текстами насправді добрими, а не виготовленим на продаж запопадливими до вимог тлуму письмаками, – їх продукують і пожирають сотнями. Але через те, що тексти ті одноразового вжитку, ними ніколи не вдається насититися досхочу. Ця вода не перетворюється на вино, а читання не стає весіллям розуму і душі, як занурення в твори святого Томи Аквінського чи грішного Мартіна Гайдеґґера.
Текст повністю
Сердечні подяки благодійникам
Закінчується рік, сьогодні вже й Різдво, хочу щиро подякувати своїм благодійникам, які доброзичливими й безкорисливими пожертвами допомогли утримувати обслуговування мого блогу, здійснити оплату домена й хостингу.
А це:
Коберник Ірина Василівна
Морозов Віктор Євгенович
Кальной Дмитро Віталійович
Хай ваші гроші повернуться вам сторицею!
Будьте щасливі й веселі в Новому році! Веселих свят!
Тихий грудень
* * *
Слова і речі, вечір і сова,
Цитрина пахне, чай парує свіжий,
Цей тихий грудень, ці поля безсніжні –
Немов душа, праюна і жива.
Усе намарно. Отже, так бува:
Покинувши Господень дім поспішно,
Ми сміло падаєм у прірву ніжну,
Гадаючи, що це потрібно вам.
Але, брудну і дику вчувши мову,
Побачивши, що ви готові знову
Дитину й ангела безжурного звести, –
Вертаємо з одвічного Содому,
Який уже нікому не спасти,
До навстежи одчиненого дому.
Костянтин Москалець 