Я не розумію людей, які слухають музику фоном, готуючи страву на кухні або читаючи книжку чи дивлячись телевізор. Вони слухають – і не чують. Авжеж, на пробіжках, у маршрутках я теж слухаю транс, божевільно швидкі ритми якого додають завзятості й витривалості, однак Баха так не слухають. Для Баха потрібні зосереджені чування і вчування, благоговіння й шанобливе схиляння, в цілковитій тиші, притаманній неспростовній присутності священного.
Звісно, що, окрім Баха й трансу, я люблю й іншу музику. Самозабутні сесії з симфоніями Гайдна не раз витісняють драматичні й романтичні бурі Бетговена, а на зміну їм приходить щемкий плач Дідони з опери Перселла або вмиротворений неземним спокоєм клавесин Фрескобальді, під смарагдові звуки якого так люблять танцювати ангели, або ж скрипковий сон сонат Кореллі, або велич “Месії” Генделя. Проте, коли з’явився інтернет, а вслід за ним Spotify, стало зрозуміло, що весь цей океан музики неможливо випити одним ковтком, принаймні протягом одного людського життя, хоч як старайся. І тоді знову довелось повертатися до вимушеного мінімалізму. Я зупинився на Майстрові.
Звідтоді майже щосуботи протягом семи років і п’яти місяців я влаштовував собі музичний шабат. Це була відмова від прослуховування будь-яких інших записів на користь 171 диска повного зібрання Баха. Добірне ґроно виконавців, понад дві сотні кантат (їхнім виконанням диригував Гельмут Ріллінг, жартома прозваний Папою Баха), Страсті за Матеєм тощо. Я летів крізь галактику Баха, радісно впізнаючи окремі зірки і сузір’я, з якими зустрічався раніше, я вдячно, часом зі сльозами на очах, слухав ці голоси й інструменти вдома і на морі, у горах і в поїздах, не раз під акомпанемент та і завивання сирен повітряної тривоги. Це дивне відкриття: так само як сутність світла сповна присутня у найдальшій зірці й у світлячку на долоні, геній Баха присутній у кожній написаній ним ноті. Коли залишалося зовсім небагато, власне, у передостанньому томі, я завис на невеличкій сонаті для віоли де гамба та клавесина. Я не міг розлучитися з тим Анданте, цілий тиждень слухаючи його на повторі, і саме воно здавалося квінтесенцією Бахової музики.
Чи тільки Бахової? “Людська позиція, виявом якої стала класична музика, завжди однакова, вона завжди ґрунтується на однаковому ставленні до життя і прагне до однакової переваги над випадковістю. Ось вони, риси класичної музики: усвідомлення трагізму людського буття, погодження з людською долею, мужність і веселість. Чи це буде грація менуета Генделя або Куперена, чи доведена до найвищої ніжності чуттєвість, як у багатьох італійців або в Моцарта, чи тиха, зосереджена готовність до смерті, як у Баха, – завжди це якесь змагання, якась мужність, якесь рицарство, і в усьому цьому чутно відлуння надлюдського сміху, безсмертної веселості. Хай це відлуння буде чутно і в наших Іграх, у цілому нашому житті, у наших діях і в наших стражданнях“, – писав старий Гессе у “Грі в бісер”.
Костянтин Москалець 