“І буде там нічна музика, така весела, чиста й ніжна, як оце ти”.
(“Вечірній мед”)
Мандрівна музика
любов
Колонка-валентинка
Пробиваючи чеки, продавчиня в “Еві” доброзичливо посміхається до нас, вона – на нашому боці
Щойно ми з дружиною купили листівки-валентинки. Щоб приховати їх одне від одного, ми окремо розраховуємось на касі, і тільки ця продавчиня знає, купили ми однакові листівки чи різні. Ми довідаємося про це аж 14 лютого.
Не вірте, коли вам скажуть, що день святого Валентина, свято закоханих, вигадали кмітливі маркетологи з метою видурити якомога більше грошей із ваших довірливих кишень. Особисто для мене це надзвичайно тремке, ніжне і справжнє свято. Мабуть, починаючи з тих двох крихітних цукерок у вигляді серденьок, які моя – на той час іще наречена – привезла до Келії Чайної Троянди у такому ж трепетному й ніжному місяці лютому роки тому. А може, провісником справжності й важливості цього свята був напівзабутий тепер віщий сон, у якому мій майбутній тесть – його справді звати Валентином і він дійсно священник – вінчав нас потайки від ворожого до християн світу в ось цій хаті, де я справді живу після одруження. Сон приснився років за п’ять до нашого шлюбу і повірити в те, що він здійсниться, міг тільки самозабутньо, самозречено закоханий чоловік, яким я був тоді й залишаюся тепер.
Я повірив.
Сон збувся.
Попереду очікувала реальність, також неймовірно подібна на запаморочливий сон: ми з Богданкою ідемо Майданом Незалежності; сміючись, вона несе кульку у вигляді серця, це день святого Валентина – відтепер і назавжди одне з улюблених сімейних свят.
У нашому світі, позбавленому традицій, у світі, який нещадно висміює вірування і вірність, свято святого Валентина стало одним із нечисленних символічних якорів, міцно зачеплених за золоте й пурпурове дно колективного підсвідомого, де зберігаються нерозтрачені поклади міфів, релігій, архетипів. Любов чоловіка й жінки, птаха і пташки – один із таких неспростовних, нездоланних архетипів, те, що є явленою істиною, те, завдяки чому слова “свято” і “святість” усе ще зберігають – і збережуть – свій смисл. Ось чому так по-змовницькому посміхається до нас продавчиня в “Еві”. Ось чому жінки й чоловіки, хлопці й дівчата кажуть, зустрічаючись цього дня у часопросторі, переповненому барвистими квітами, п’янкими поцілунками та шоколадними серцями: “Я люблю тебе”.
Бо це сон більший і важливіший за нудну повсякденну реальність. Бо це успішна втеча з Тауера банальності й приземленості до країни закоханих птахів. Бо це свято кінця самотності, у якій негоже перебувати людині.
Скільки й мого віку – любитиму Тебе, кохана.
Скільки житиму – стільки й святкуватиму нашу любов.
Усупереч смерті
Перед тим, як ми сядемо до святкового весільного столу, молода пропонує вшанувати пам’ять усіх наших загиблих хвилиною мовчання. Ми зібрались у підвальному приміщенні, теоретично це безпечне укриття, а там хтозна – невдовзі після початку забави на смартфонах присутніх озивається сигнал повітряної тривоги. Царство Небесне дітям і жінкам, беззбройним і беззахисним, Царство Небесне старим і молодим землякам із Вінниці… Бучі… Запоріжжя… Миколаєва… Чернігова… Харкова…
Упродовж повітряної тривоги ми й святкуємо свою Кану Галилейську. Так, в Україні люди все ще кохають одні одних і подеколи навіть одружуються. Попри те, що йде вже п’ятий місяць повномасштабної війни. Попри смертоносні вибухи, зловісні заграви пожеж, попри пошатковані на дрібен мак тіла тих, хто не встиг заховатися від гостинців російських потвор. У нас не бракує ні вина, ні наїдків, крилаті ракети, може, оминуть цього разу Львів, хоча можуть і не оминути. Учта під час війни. Бенкет усупереч смерті.
Такому весіллю під час повітряної тривоги, тостам і віншуванням, яким передувала хвилина мовчання, притаманна щемка й висока містика. Ми ніби перебуваємо на межі двох світів одразу, світу смерті і світу життя. Їх обидва добре видно з того символічного зеніту, яким є таїнство шлюбу, декілька годин тому звершеного в церкві святої Анни, таїнство зустрічі та любовного поєднання двох могутніх стихій, чоловічої і жіночої. Те, що наші молодята, Катруся і Зеновій, зважились одружитися у несприятливий для таких вагомих подій час війни, вимагало неабиякої мужності і мудрості. Іти вперед, попри численні загрози, зусебічні виклики й повсякденні катастрофи, іти, згадуючи Ґете, понад могилами, трепетно одягаючи одне одному обручки, запоруки досмертної вірності й любові, солодко цілуватися, бо гості вже заспівали традиційну “Гіркую воду”, – це зовсім інша відповідь, аніж та, якої очікувало російське плем’я носіїв смерті. Таїнство шлюбу – це хоробра й гідна відповідь Адама та Єви стародавньому змію-дияволу, який понад усе хоче знищення людського роду, маючи здібних вихованців і помічників у цій справі, всіляких там гітлерів, сталінів, пол потів, а тепер ось і путіних.
Не боїмося смерті, кажуть своїм екзистенційним вибором і вчинком наші молодята, ми їй не підлягаємо. Любов сильніша за смерть, це знали всі християнські містики, починаючи від Івана Богослова, що не втомлювався повторювати своїм учням: “Дітоньки, любіть одне одного”. У його напучуванні крився не тільки есенційний виклад засад християнської віри, а й радикальний рецепт подолання страху смерті і страху перед світом цим, рецепт вивищення над мерзотниками й ницаками роду людського.
Тоді, коли п’ять років перейде
Сьогодні виповнюється 5 років з того дивовижного дня, коли Бог навіки поєднав нас із Богданкою.
Люблю.
Прийдуть, як віщий сон, іриси сині…
Богдані Матіяш
Прийдуть, як віщий сон, іриси сині,
торкнуться там, де риси навісні,
де ліній долі ніжне павутиння
заплуталось безбожно навесні.
І галактичний пил над головою,
і лон глибоких золотий пилок
відіб’ються солоною луною
закушених, мов губи, пелюсток,
і заполонять сад священні гами
роси, нанизаної на твоє ім’я,
так звабливо гойднеться під ногами
не в той бік заокруглена земля.
Але ти вже не раз цю чула притчу.
Іриси в’януть, вичахають сни,
і навскоси відходить електричка
в останній день безпутньої весни.
Костянтин Москалець 