Вітер сади гойдає, милує, непокоїть.

Світлом холодним світить ве́рвиця під рукою.

Краплі доопадають, галки позамовкали,

Люди пішли додому, двері позамикали.

Наче й не жаль нічого в сутінках після зливи –

Сливи цвітуть і можна мокнути разом з ними.

Серед імли і піни є незворушні стіни –

Келія, трохи чаю в заварничку із Хіни.

April is the cruellest month, breeding
Lilacs out of the dead land, mixing
Memory and desire, stirring
Dull roots with spring rain.

T. S. Eliot, “THE WASTE LAND”

(Жорстокий місяць квітень викликає
Бузок заснулий з мертвої землі. Він змішує
Бажання й спогади. Він будить
Застиглий корінь весняним дощем.

Переклад Івана Драча)

Мені п’ять років. У гості до батька прийшов знайомий із портативним магнітофоном (на той час велетенська рідкість). Мене просять заспівати “Черемшину”. Без проблем! Ми співаємо із батьком удвох.

Батько, мама і я. 1968

…Потім ця бобіна супроводжує нас у незліченних переїздах із квартири на квартиру. Потім бобінні магнітофони виходять із ужитку. Потім стає взагалі нереально прослухати її, вона залишається як артефакт давно минулої епохи, десь там углибині тоненької і вузької стрічки мешкають наші із батьком голоси.

Чесно признаюся, що я давно махнув рукою на цю бобіну. Не хотів морочитись. Шукати фахівців. І т. д.
Але моя дружина не така. Вона запитала одного приятеля, другого… і ось, озвався Володимир Ґрумет-Ольшанський, справжній професіонал не однієї важливої справи!

(До речі, ось тут можна завантажити додаток Audiostories).

Коли вчора Володимир надіслав оцифрований запис, якому ні багато, ні мало 57 років, це був шок і цілковите оніміння.
Я не впізнав свого голосу.
Я не впізнав голосу батька.
Якби не туманна пам’ять про той далекий день, я взагалі заперечив би свою причетність.
Перше слово, яке спало на думку, коли я почав оговтуватися було “невинність”.
Боже мій, невже це я?!
Боже мій, ця дитина не знає, що чекає на неї попереду!
Боже мій, як неправдоподібно давно все це було…
Боже мій, коло замикається.

Дякую, Володю!
Дякую, Богданко!
Дякую, тату, ми добре співали з тобою!

 

***
Темної ночі в місті чужому
хліба шматочок псові бездомному
кинув

я не загину

я мови навчуся латинської
землю знайду ту де папороть квітне
де хвощ біло-чорні пелюстки швиргає
під лапи бездумним і славним собакам

Тернопіль, 1985