Учора приліт балістики неподалік. Моторошно гучний вибух. Хлопчик, який безтурботно ласував чіпсами на сусідній лавочці, сполотнів, підвівся на неслухняні ноги і знову сів. Йому телефонує батько: негайно їдь додому. Малий бере велосипед, підходить до мене і простягає початий пакет чіпсів: “Може, будете їсти? Я вже не хочу”.

“Бо не знав, що́ казати, бо були́ перелякані” (Мк 9:6)

Я подякував і відмовився, кусаючи губи, щоб не заплакати, так мені його шкода було, переляканого на смерть. І всіх цих нажаханих молодих мам з візочками, і цю жінку, що по телефону заспокоювала свою маму стареньку: “Дихай… дихай глибше… ось отак: раз – і два; раз – і два. І випий валер’янки. Ні, зі мною все гаразд, я зараз буду, не плач, мамочко”.

І так усе літо – нестерпні ситуації, зловісне завивання сирен, безліч вибухів, руйнувань і смертей.

“…I як нам крен направити з тобою,
Коли щодня погроза i удар,
I пилу впав на душу сiрий шар,
I все значиться смутком i нудьгою?”
           (Микола Зеров)


Втім, це літо могло би бути ще тяжчим, якби не матеріальна допомога моїх дорогих жертводавців, часто разом з обнадійливими словами підтримки, ось як від Людмили Шевченко: “Я Вам вдячна за радість спілкування і за творчість! Тримаймося 🤝” або від Максима Мельника: “Допомога автору. З вдячністю за творчість”.
Я також отримав кілька анонімних переказів; сподіваюся, ці люди читають цей блоґ і побачать мої слова щирої вдячності.

Дякую сердечно всім, хто допоміг пережити непросте літо, а саме:


Катерина Солотопова
Людмила Шевченко
О. Супрун
М. Штогрин
Д. Кальной
Володимир Нороха

Ярослав Чорногуз

Я також неймовірно вдячний Дмитру Безвербному, В’ячеславу Федченкову і Максиму Мельнику.

Хай у вас буде стільки грошей, скільки листя на ось цьому улюбленому Братові Горіхові за вікном кабінету; а ще багато здоров’я, і світла, і спокою.

Бажаю нам усім дочекатися закінчення війни і нарешті полегшено видихнути.

Цей дивовижно божественний Бах! Ця свобода, яка приносить пощаду навіть ницому і грішному; через Баха розумієш і приймаєш Бога ліпше, ніж через усі блискучі і стрункі пояснення Кузанського; хоча проводити подібні аналогії неабияке, мабуть, глупство. Ритм і гармонія, барви і пахощі, смак свіжих осінніх яблук, налитих ущерть світлом і соком; який доречний, необхідний штрих до моєї Гри в Амстердам, — бо ж тамтешні собори, лінії каналів і сама бруківка просякнуті тишею і Бахом. Я давно там не був; і, читаючи у спогадах про Андрія Тарковського, що ностальгія переслідувала його ціле життя, я добре розумію, про яку саме тугу і про яку батьківщину йдеться; Тарковський так само був зачарований Бахом, старою Європою, тим, чого я не можу назвати одним словом. Білосніжні квіти, червоне вино у кришталевих келихах, сніг і каміння, легкість і свобода.

Нічого не знаю, і це добре, тому що знати — зле, знати — гріх, знати — неволя. Ми неправильно читали книжки — ми хотіли якомога більше довідатися, дізнатися, насититися; а треба було читати і писати їх так, як ми слухаємо музику або співаємо; адже ми слухаємо музику не для того, щоб про щось довідатися, ми співаємо не для того, щоб про щось повідомити; слухаючи і виконуючи музику, ми граємо в найкращу, найшляхетнішу Гру, тобто безпосередньо виконуємо те, задля чого, можливо, нас створив Бог; принаймні так вважає серце.

“Келія Чайної Троянди”, З листопада 1989 року

Фрагмент скопаного мною у травні городу біля Келії Чайної Троянди. Кожен повинен плекати свій сад.

* * *
Минає весна!
Плачуть птахи, і в риб
на очах — сльози.

Мацуо Басьо

***

Хочу від усього серця подякувати своїм жертводавцям, які протягом весни надіслали мені допомогу через реквізити, вказані на цьому блозі.

Насамперед моє “спасибі” стосується тих, хто неодноразово надсилає допомогу – В’ячеслава Федченкова, Дмитра Шандри і Дмитра Безвербного; зараз ці хлопці служать у війську і я щодня прошу Божої опіки та захисту для них.

А ще хочу подякувати ось цим людям:

• О. Супрун (підозрюю, що це наша дорога Білочка з Твіттера)
• Людмила Шевченко (також давня приятелька із Твіттера, чудово знає – і викладає – латинську мову)
• Антон Тихомиров
• Марина Ткаченко (теж неодноразові пожертви)
• В. Федюк
• Максим Мельник (одна з найщедріших пожертв цього року вкупі з теплими словами про мої книги).

Звичайно, якби була пенсія, я би прибрав ці реквізити для пожертв. Але пенсії не передбачається, тому вдячний вам дослівно за кожну гривню.

Нехай ці гривні повернуться вам сторицею, у вигляді злив євро та доларів!

Живемо далі.