Cur male scribis?[1]

Доволі смарагдової завірюхи, доволі блиску;

пливуть непереможні кораблі,

із палуб янголи печальні і веселі драби

в киплячу воду сиплють завтрашні троянди.

Cur male scribis?

Коханки з берегів гаряче і червоне п’ють вино,

бредуть по вулицях, засмучені і чисті,

дрімають в італійських ресторанах,

шукають, захлинаючись, веселощів — чи мови?

Cur male scribis?

Де твої перли?

Невже коти, які живуть у гіацинтах,

не допоможуть нам знайти бодай одну

вузеньку вуличку в цій ночі без любові?

Cur male scribis?

Котре ж прокляття — чи закляття — чи вино —

ключем до брами виявиться взимку?

Коли підводні сотворіння грім почують?

На дно засніжене поволі опускаються і там

неквапно розпускаються троянди; їхній дим

струмує із води в блискуче небо, витерте на згинах;

печальні драби, янголи веселі

пливуть поміж шумуючих сузір’їв,

де бігають коти, де в’януть гіацинти,

де змучені коханки повертаються

в порожні номери; за вікнами у них

палають смітники і єретúки.

Bene scribere debent.[2]

---

[1] Чому погано пишеш? (латин.)

[2] Мусиш писати добре (латин).

Чиста, як вранішній сніг,

Ти йдеш поруч зі мною все життя.

Моє випадкове народження,

Моє випадкове ім’я,

Мої страждання і радощі

Були б нестерпними,

Якби не ти, темно-вишнева трояндо,

Золотий Храме під спокійним повільним

Снігом, –

І ти цей сніг,

І ти цей Храм,

І троянда оця –

Ти.

Село в снігах і пес побіля ніг,Ранкова тиша соняшного грудня;
Ти грав стару мелодію на лютні,
Тепер стомився і відклав її.

Пісні, які ти чув колись у сні,
Забулися, зоднаковіли в буднях,
Легке хлоп’яче серце стало трудним,
А очі — недовірливі й сумні.

Невже це ти? Невже тепер довіку
Оцього недоріку і каліку
Тягатимеш понуро на плечах?

Устань і вийди: Сніг і Сестри Сосни
Летять у круговерті суголóсній,
Тобі, живому, вказуючи шлях.