Хочу порекомендувати дійсно добру книжку сучасної малої прози (і не тільки тому, що там вміщено і моє оповідання).

У книзі зібрані 25 найкращих оповідань сучасних українських письменників. Представлені 25 імен, кілька літературних поколінь, оповідання яких якнайкраще відображають те, як розвивається українська література останніми десятиліттями, які теми вона охоплює, про які речі та як промовляє.

Перед вами зріз нашого сучасного письменства. І ця книжка-панорама — найкращий спосіб його побачити й скласти цілісне уявлення про те, «що таке сучасна українська література».

Унікальні ілюстрації та художнє оформлення Романи Романишин та Андрія Лесіва (творча майстерня «Аґрафка») роблять видання прикрасою для кожної книжкової полички.



Кожен, хто передзамовить книжку, у подарунок отримає лімітовану листівку з ілюстрацією творчої майстерні «Аґрафка».



Передзамовлення триває до 20 липня включно, відправка книжок – з 21.07.

Автори:

Олег Лишега, Марія Матіос, Володимир Діброва, Богдан Жолдак, Оксана Забужко, Костянтин Москалець, Юрій Іздрик, Олександр Ірванець, Галина Пагутяк, Олесь Ульяненко, Василь Махно, Тарас Прохасько, Галина Крук, Наталка Сняданко, Оксана Луцишина, Анатолій Дністровий, Андрій Бондар, Сергій Жадан, Софія Андрухович, Ірина Цілик, Сергій Осока, Сашко Ушкалов, Олександр Михед, Валерій Пузік, Світлана Тараторіна.

Упорядник і передмова
Ростислав Семків.

Детальніше тут.

Пишучи, ти засинаєш. Ти опиняєшся у зовсім іншому світі, де все можливо, де нема межі між суб’єктом і об’єктом, та й самих цих уявлень про «суб’єкта» та «об’єкта» не існує. Снуєш свою оповідь, і вона тут-таки, на твоїх очах, стається — і ти є її учасником. Можна говорити з померлими, можна дихати під водою мови, можна ходити по ній. Може, найкращим письменником був Ісус Христос, який не написав жодного слова. Але він писав чудесами, зціленнями і воскрешеннями, пророцтвами, які збулися, бо збувається сказане, а не написане, бо спочатку було Слово, а вже потім — Святе і всяке інше письмо. Він снив наяву, залучаючи до свого сну всіх присутніх, рибалок і митарів, Понтія Пилата і небесного Отця. Він усіх їх виснував, як персонажів сну, і сам став одним із них, і той сон є реальністю донині. Ось яким насправді має бути письмо. Тому кожен, найменший навіть письменник намагається відтворити це творче діяння. А в тих, хто не може більше писати-снити, розпочинається безсоння. Вони палають, не згораючи, у пекельному вогні притомної свідомості, констатуючи, але не створюючи того, що є. Мертві точать мовчання, живі — слова. Тому ті, кому більше не точиться мова, нагадують живих померлих і, вбачаючи цю подібність, невимовно страждають. Слово «невимовно» у цьому контексті найточніше.

(З есею “Ми були, як ви; ви будете, як ми”).

April is the cruellest month, breeding
Lilacs out of the dead land, mixing
Memory and desire, stirring
Dull roots with spring rain.

T. S. Eliot, “THE WASTE LAND”

(Жорстокий місяць квітень викликає
Бузок заснулий з мертвої землі. Він змішує
Бажання й спогади. Він будить
Застиглий корінь весняним дощем.

Переклад Івана Драча)

Мені п’ять років. У гості до батька прийшов знайомий із портативним магнітофоном (на той час велетенська рідкість). Мене просять заспівати “Черемшину”. Без проблем! Ми співаємо із батьком удвох.

Батько, мама і я. 1968

…Потім ця бобіна супроводжує нас у незліченних переїздах із квартири на квартиру. Потім бобінні магнітофони виходять із ужитку. Потім стає взагалі нереально прослухати її, вона залишається як артефакт давно минулої епохи, десь там углибині тоненької і вузької стрічки мешкають наші із батьком голоси.

Чесно признаюся, що я давно махнув рукою на цю бобіну. Не хотів морочитись. Шукати фахівців. І т. д.
Але моя дружина не така. Вона запитала одного приятеля, другого… і ось, озвався Володимир Ґрумет-Ольшанський, справжній професіонал не однієї важливої справи!

(До речі, ось тут можна завантажити додаток Audiostories).

Коли вчора Володимир надіслав оцифрований запис, якому ні багато, ні мало 57 років, це був шок і цілковите оніміння.
Я не впізнав свого голосу.
Я не впізнав голосу батька.
Якби не туманна пам’ять про той далекий день, я взагалі заперечив би свою причетність.
Перше слово, яке спало на думку, коли я почав оговтуватися було “невинність”.
Боже мій, невже це я?!
Боже мій, ця дитина не знає, що чекає на неї попереду!
Боже мій, як неправдоподібно давно все це було…
Боже мій, коло замикається.

Дякую, Володю!
Дякую, Богданко!
Дякую, тату, ми добре співали з тобою!